Я бачу дивний сон: немов переді мною
Безмірна, та пуста, і дика площина,
А я, прикована ланцем залізним, стою,
А далі тисячі таких самих, як я...

У кожного в руках тяжкий залізний молот,
І голос сильний нам згори, мов грім, гримить:
Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Бо вам призначено скалу сесю розбить!

І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров'ю власною і власними кістками
Прийде нове життя, добро нове у світ!

Мов водопаду рев, мов битви гул кровавий,
Так наші молоти гриміли раз у раз.
І хоч не одного калічили ті скали,
Ми далі йшли, ніщо не зупиняло нас!
Не зупиняло нас!

За туманом нічого не видно!
За туманом... За туманом нічого...
Нічого... Нічого...