Ми сиділи вдвох,

Вона вдягнена у чорне,

В рукаві ховаючи підвох,

Пропускаючи на жорна мене...

Вона взяла мою сукню

І пошила собі простинь,

Вона мовчала незабутньо,

Я наситилася вдосталь...

Я шукала ключ,

Як її мені прогнати...

Я просила: мила, та не муч...

А вона точила ґрати мені,

Вона зв'язувала ноги,

Благородна і холодна, як зброя,

Та вона не строга, недотрога,

Її принесли й не назвали війною...

Не мовчати! -

Це так просто.

Не мовчати!

Коли рветься на волю

Те, що зв'язує долю.

Я не винна, не повинна

Все віддати

Ні ключі, ні паролі,

Не зостанусь в неволі!

Не мовчати! -

Це так просто.

Не мовчати!